У католицькому дитсадку у Вінниці дітей виховують у вірі, любові та сімейній атмосфері
Уже 8 років у Вінниці діє Християнський центр виховання дітей та молоді, створений при парафії Божого Милосердя.
Ідея облаштувати Центр для виховання дітей виникла у настоятеля парафії о. Казиміра Дудека. Він називає це відповіддю на заклик Бога:
– Господь не казав: «Знайдіть собі місце і сидіть тихо», Він казав: «Ідіть і навчайте». Тому, коли вже був побудований храм, я думав, що ще можна зробити. Через дорогу біля церкви пустувало напівзруйноване приміщення – колишній дитсадок. У ньому збиралися наркомани, школярі бігали туди на перервах на перекур, там навіть влаштували туалет.
Священик звернувся до міської влади з проханням передати приміщення католицькій громаді й отримав в оренду двоповерхову руїну. Знайшов спонсорів, зробив ремонт. Поки тривала відбудова, у садку вже почала займатися перша група з 7 дітей, а сьогодні у ньому виховується 130 дітлахів віком від 2,5 до 5 років.
– Спочатку це була «жолубайка», – розповідає кухар Валентина Мащицька, – робився ремонт, ще не було належних умов, але люди дуже просили дозволити їм уже привести дітей.
– Ми все робили в одному приміщенні, – додає вихователька старшої групи Тетяна Курська. – Спочатку займалися, потім розкручували матрацики і там само спали, а опісля складали столи, Валя приносила каструлю, і ми тут їли. Зараз це важко уявити… Але, що цікаво, ніхто не хворів, – Бог нас оберігав.
Нині садочок може бути прикладом дошкільного дитячого закладу: затишні теплі приміщення, яскраво розмальовані підлога та стіни. До дизайну долучилися також монахині з Ордену Сестер від Ангелів, малюючи на стінах янголів. Сестри працюють у садку від моменту його заснування.
Сестра Зоя Баглаєнко CSA має музично-педагогічну освіту і в дитсадку працює вихователькою та музичним керівником.
– Я дуже люблю музику, люблю дітей. Коли я йшла у монастир, то думала, чи зможу займатися улюбленою справою. Але Бог цього не тільки не забрав, але й помножив. Діти дивують щодня. Я вдячна Богові за те, що можу від них учитися. Наприклад, як можна легко пробачати людям. Це просто несамовито бачити скільки разів на день вони і сваряться, і навіть можуть побитися, але одразу перепрошують одне одного, і в ту саму хвилину забувають, – розповіла с. Зоя.
Загалом у Центрі працює 15 вихователів. Заняття проводяться за затвердженими державою програмами, але, крім цього, діти мають ще катехизу, англійську та польську мови. Під час останнього свята – Новорічного ранку – дітки представили Різдвяну виставу польською мовою.
Друга сім’я
– Ми працюємо за різними програмами, підбираємо різні методики, – розповіла завідуюча Світлана Зелінська, – намагаємось якнайкраще передати дітям знання, підготувати їх до школи, але основний акцент ставимо на те, щоб виховати їх добрими людьми у теплій сімейній атмосфері. Ми намагаємось створити у групах родинні стосунки. Адже діти тут проводять велику частину свого часу, тому для них це – друга сім’я.
У садку немає суворої дисципліни. Малюки почувають себе вільно і постійно рухаються. Вихователі намагаються їх зацікавити, а не вгамувати.
– Спочатку я думала, що з нашої недисциплінованості нічого не вийде, але тепер бачу, що це дає результати: вони ростуть добрими дітьми, хоча й непосидючі, – каже вихователька Тетяна Григорівна. Вона переконана, що діти, коли виховані не у стресі, впевненіші, а також дуже відважні.
Щодня дітей відвідує отець Казимір. Він постійно стежить, аби всього вистачало, аби було тепло та затишно, і всі були задоволені. Отець знає кожну дитину по імені і кожній має що сказати. Якщо він кудись поїхав на кілька днів, то діти сумують і постійно запитують, чому отця немає.
– Якось отець Казимір поїхав кудись на досить довгий проміжок часу, – розповіла кухар Валентина Мащицька, – і коли після повернення прийшов в садок, то діти так накинулися на нього з обіймами, що аж збороли. І що ви думаєте: посідали на нього зверху і давай далі тулитися. Молодші дуже люблять, щоб їх брали на руки. Старші – взяти священика за руку. Діти тягнуться до тих, хто їх любить.
Популярний, тому що католицький
Незважаючи на вищу плату (адже заклад не бюджетний), чергу у дитсадок займають на декілька років уперед.
– Усі наші діти виховувались у цьому дитсадку: двоє старшеньких, а тепер і Юля – наймолодша, – розповідає мати трьох дітей Таїсія Басюк. – Ми – католики, тому навіть і не розглядали інших варіантів. Крім того, це один з найкращих дитсадків у місті. Охочих потрапити сюди дуже багато. Адже батьки знають, що дитині у цьому садку буде добре, її ніхто не образить, і вона тут навчиться багато хорошого.
Кожен день у садку починається з молитви. Також діти моляться перед їжею та після неї, взагалі виховуються у християнському дусі.
Цікаво, що більшість вихованців дитсадка (90 дітей) – з непрактикуючих православних сімей. Отець Казимір розмовляє з усіма батьками, які хочуть віддати свою дитину у садок, попереджаючи, що тут дитина виховуватиметься у християнському дусі. Натомість конфесія батьків та дитини немає значення. У садочку виховувалась одна дитина з юдейської родини, одна – з мусульманської.
– Ми не ставимо перед собою мету окатоличити дітей, – розповідає священик. – Часто батькам випускників я кажу, що діти багато здобули у духовному плані і заохочую їх продовжувати: і вдома, і в церкві, але ніколи не говорю до якої конфесії їм іти. Буває, люди згадують, що мають католицькі корені можливо, бабця ходила до храму тощо, і з’являються у парафії. Також я дуже радію, коли батьки кажуть, що почали ходити до православної церкви. Головне – привести діточок до Бога, а також допомогти батькам, але не змушувати йти саме до нашої Церкви.
Малі апостоли
Часто діти починають самі виховувати батьків. Трапляються різні ситуації.
– Якось приводить напівсонний батько хлопчика і каже: «Здрасті». А малюк до нього: «Тату, треба казати Слава Ісусу Христу!» А тато аж прокинувся від того, що дитина робить йому зауваження, але сказав Слава Ісусу Христу, – розповіла с. Зоя. А інша наша вихованка, уже випускниця, Даша (ми її називали «апостолка») де б тільки не була – завжди всім розповідала про Бога. Одного разу з бабусею у поліклініці в черзі під кабінетом Даша розповіла людям, що ходить у християнський дитсадок і почала питати їх молитви, а коли побачила, що ніхто не вміє молитися, то розказала їм усі молитви, які знала, щоб вони навчилися.
Вихователька Тетяна Григорівна каже, що діти люблять молитися одне за одного: за маму, щоб вона благополучно добралася до роботи, щоб прийшла їх забрати, щоб ніхто вдома не хворів.
Осередок добра
– Сім років я пропрацювала вихователькою в садочку, – ділиться Неля Дзісь, – два рази звільнялася, тому що не могла працювати через стан здоров’я. Але дуже сильно сумувала і за дітьми, і за колективом, адже ми завжди підтримували одне одного, молилися разом. Коли я влаштовувалась на іншу роботу, мені сказали, що я не підходжу, бо їм не потрібні добрі люди, як я, їм потрібен бультер’єр. Мені було так важко без садочка, що я сюди повернулася на нижчу посаду: зараз просто прибираю, але мені хочеться бути в цьому колективі. Це такий собі осередок добра.
CREDO №1 (123) 2011
Інші матеріали цього числа:
Вона чекає відвертості, Він потребує дистанції
фінансово.
Щиро дякуємо!
